Правила вживання тире ( — ) в простому реченні

У простому реченні тире ставимо в таких позиціях.

1. Між підметом і іменною частиною складеного присудка (як непоширеною, так і поширеною), вираженою іменником або кількісним числівником у називному відмінку, за наявності між ними нульової дієслівної зв’язки: Кит — ссавець; І один у полі — воїн (Ю. Дольд-Михайлик); П’ять і п’ять — десять; Київ — столиця України;

Пісня і праця — великі дві сили,
Їм я бажаю до скону служить (І. Франко).

Потреба в такому тире посилюється за наявності в реченні зіставлення: Мій брат — лікар, а сестра — учителька.

2. Між підметом і присудком, коли один або обидва з цих членів речення виражені інфінітивом: Життя прожити — не поле перейти (прислів’я);

Говорити — річ нудна.
Працювати слід до дна (М. Рильський).

3. Перед словами це (це є), оце, то, ото, ось, (це) значить, які передують присудкові, вираженому іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова:

Поезія — це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі (Л. Костенко);

Гетьман, може, як ніхто інший знав, що любити Україну — це найперше захистити її надійно від усіх ворогів (О. Лупій);

Сміле слово — то наші гармати,
Світлі вчинки — то наші мечі (П. Грабовський);

Гармонійне злиття ідеї з художньою формою, в яку вона вбрана,  — ось формула ідеального твору мистецтва (В. Дрозд);

Жити мені без праці — значить не жити (Д. Павличко).

4. На місці випущеного члена речення (це переважно присудок): Крізь шибку виднілись білі колони тераси, а за ними — квітник (М. Коцюбинський); На одній ниві пшениця, на другій — жито (О. Гончар); Останні дні — знову в Парижі (М. Рильський). У реченнях, що функціонують переважно як заголовки публікацій, назви рубрик, гасла і т. ін.: Книга — поштою; Ми — за мир; Мир — народам!; Нашим дітям — світле майбутнє!; Ні — війні!; Молоді ж — дорогу! Молоді — усе! (В. Чумак).

Проте якщо немає потреби в увиразненні паузи, тире можемо не ставити, напр.: Мотря вибігла з хати. Мелашка за нею (І. Нечуй-Левицький). У реченнях з відсутнім дієсловом-присудком зі значенням перебування, наявності і т. ін. та обставинами місця і часу (переважно на початку) тире між ними і підметом також ставимо в разі наявності в інтонації відповідної паузи, пор.: Праворуч комора дерев’яна, рублена. Між коморою та будиночком ворота і хвіртка. Біля воріт дві тополі (О. Довженко) і Удовина хата — край села (А. Головко).

5. У реченнях з однорідними членами:

а) перед узагальнювальним словом, що стоїть після однорідних членів речення: День, вечір, ніч, ранок — все біле, все тьмяне (Леся Українка);

Ні спека дня, ні бурі, ні морози —
Ніщо не вб’є любов мою живу (В. Сосюра);

б) після узагальнювального слова і однорідних членів речення, якщо такий перелік не закінчує речення: Деякі речі його [Тараса Шевченка], як-от: «Утоптала стежечку», «Якби мені, мамо, намисто», «Ой крикнули сірі гуси», «Ой пішла я в яр за водою» і чимало інших — од першого до останнього рядка витримані в характері народної лірики (М. Рильський);

в) між узагальнювальним словом і однорідними членами речення (замість частіше вживаної в подібних випадках двокрапки (див. §160, І): Всі службовці збіглися на бучу — і поштові, і з ощадкаси (О. Гончар);

г) між двома однорідними членами речення, не поєднаними сполучниками, що виражають різке протиставлення: Не хотів ані дружитись, ані дома жити — чумакував (Марко Вовчок);

Не для слави — для вас, мої браття,
Я свій скарб найдорожчий ховав (Леся Українка);

ґ) між однорідними дієслівними присудками, другий (останній) з яких виражає причину або наслідок, мету дії, вираженої попереднім із них, або швидку зміну подій: Сидять — пережидають дощ (Панас Мирний); У вікні показалася чоловіча постать <…>, виткнулась, глянула — і сховалася (Панас Мирний).

Тире можна ставити перед єднальними сполучниками і (й), та або зрідка після них між двома однорідними дієслівними присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне щодо попереднього: Земля на прощання усміхнулася — і потемніла (Панас Мирний); Мигне тільки рябенька спинка або гострий шпичастий хвостик — і зникне (М. Коцюбинський); Я тоді швидко підводжусь і — зирк через комин (О. Довженко).

6. Для відокремлення другорядних членів речення (порівняно з відокремленням членів речення за допомогою коми, (див. § 158, І, пп. 13–16) це відбувається в разі виразнішого логіко-інтонаційного наголошування на таких компонентах висловлення й робиться частіше тоді, коли вони, по- перше, є поширеними або в їхньому складі є кілька однорідних членів, по- друге, в кінцевій позиції речення):

а) означень — як поширених або однорідних, так і, рідше, одиничних: І ще раз схиляється Хо перед силою — вищою і сильнішою від сили страху (М. Коцюбинський); Тепер інша доля — холодна і хмура — заступила матір (Панас Мирний); У цій роботі він убачав усе своє життя — не тільки теперішнє, а й майбутнє; для відокремлення неузгоджених означень: У нього була одна звичка — записувати все побачене;

б) прикладок зі значенням уточнення або пояснення (перед ними можна поставити сполучник а саме): Дочки — Ольга й Олена — визбирували на городі картоплю (В. Козаченко); У своїм невеличкім гурточку він завів новину — гуртову працю (М. Коцюбинський).

в) обставин: Річка Біла неширока. Он через неї перекинулися кладочки, позв’язувані де вірьовкою, де перевеслом, а де й так — просто жмутом трави (Г. Хоткевич); Їсти хочу — жах як!; Людей зібралося небагато — усього душ десять; зокрема обставин мети, виражених інфінітивом: Увечері кличуть: «Іди до панночки —розбирати» (Марко Вовчок); Багато люду в цей час подалося з села — подивитися, зустрітися (В. Стефаник).

7. Для виділення повторюваних з певним поширенням слів: Ми побачили актора вже в новій ролі — у ролі гетьмана; Хотілося жити — жити повнокровним життям, а не просто існувати.
8. Для виділення конструкцій з називним відмінком теми (уявлення): А Дике поле, Дике поле! — по груди коням деревій (Л. Костенко).
9. Для підкреслення в розповіді несподіваності перебігу подій (замість частіше вживаних у таких випадках трьох крапок (див. 162, п. 1):

Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку (Л. Глібов).

10. Для виразнішого, порівняно з уживанням ком, змістово- інтонаційного виділення всередині речення вставних і вставлених словосполучень та речень, рідше — вставлених слів (вставлені слова та конструкції подають додаткові відомості, зауваження, пояснення і т. ін. до основного висловлення):

Душа моя — послухай! —
як яблуня в цвіту… (П. Тичина);

І хоч не раз — призна́юся — ставати
Я на котурни моднії любив,
Але тепер… (М. Рильський);

<…>  Топольський  —  молодий  чоловік,  але  —  на  думку  пана  посла  — незвичайно талановитий і солідний (О. Маковей);

Опукою згори — аж вітром зашуміло — Орел ушкварив на Ягня (Є. Гребінка);

А  тоді  зопалу  —  не  встигло  радіо  попередити!  —  вернулися  морози  (В. Яворівський);

Скільки всього — жах! — довелося натерпітися!

11. Узагалі для спеціального виділення за допомогою паузи різного змістового та стилістичного призначення тих чи інших фрагментів тексту: Правда, я сам думав, що я вже зледащів, захолонув в неволі. Аж бачу — ні (Т. Шевченко);

Сьогодні — майбутнього далину я оком прозираю (П. Тичина);

На прю ми стали проти царства тьми,
Що оскверняє море й суходоли,
І віримо, що переможем — ми,
І знаємо, що не вмремо ніколи! (М. Рильський).

12. Між двома або рідше кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон (замість словосполучень зі сполучником і): закон Бойля — Маріотта; гіпотеза Сепіра — Ворфа.
13. Між двома або рідше кількома іменниками, сполучення яких позначає певний зв’язок когось або чогось з кимось або чимось іншим (замість словосполучень з прийменником між): відношення товар — гроші — товар; система людина — машина; зв’язок «автор — читач»; шаховий турнір Карпов — Фішер; матч команд «Динамо» — «Шахтар»; судно класу «ріка — море».

14. Між двома або рідше кількома словами на позначення просторових, часових, кількісних меж (замість словосполучень з прийменниками від … до): автотраса Київ — Львів; велоперегони Суми — Київ — Ужгород; Навчання на курсах триватиме протягом січня — квітня; вантаж вагою вісім — десять тонн; на позначення динаміки розвитку чого-небудь з двох або більше етапів: Задум — реалізація — втілення в життя; Іншими словами, родословна [родовід] приблизно така: Лютер — Кромвель — Робесп’єр <…> (М. Хвильовий: про розвиток революційних ідей у Європі).

15. Між словом і сполученням слів або між двома сполученнями слів на позначення приблизної кількості: Це коштує триста — триста п’ятдесят гривень; приїхати в гості на день — на два; у квітні — на початку травня (пор. у § 35, п. 3 випадки позначення приблизної кількості на зразок триста- чотириста, день-два, у квітні-травні з дефісним написанням).

Український правопис

Перейти до змісту