Немає товарів у кошику.
У простому реченні кому ставимо в таких позиціях.
- Між однорідними членами речення, не поєднаними сполучниками:
Під вікнами насадила Ганна бузку, любистку, півників та півонії (І. Нечуй- Левицький);
Тут, на цих вуличках, дозрівала його класова свідомість, тут він переймався недолею голодних, безправних, безробітних (Р. Федорів);
Це ж могло наступити нині, завтра, позавтра… (О. Кобилянська);
Світло сяйною хвилею хлюпнуло по верхівках дерев, замиготіло, застрибало по кущах (Є. Гуцало).
Примітка 1. Не слід розглядати як однорідні й відокремлювати комами:
а) дві однакові граматичні форми дієслова, що означають дію та її мету: піду подивлюся, сядьмо поміркуймо тощо;
б) два однакові або близькі значенням спільнокореневі слова, друге з яких ужите із запереченням не, якщо таке сполучення становить одне граматичне ціле (жду не діждуся, дивишся не надивишся, вовк не вовк і под.): Дивиться вона не надивиться на свого сина: втішається не навтішається своїм Івасем! (І. Нечуй-Левицький).
Примітка 2. Прикметники-означення є однорідними:
а) коли вони характеризують предмет з одного боку (у переліку його властивостей, якостей, особливостей) або вказують на різні близькі, суміжні його ознаки: Немає матусі! У глухій, темній могилі вона (А. Тесленко); Дивом див було, що те пискляве, рожеве, безпомічне — то і є людина (О. Гончар); Його очі замиготіли зимним, неприязним блиском (О. Кобилянська);
б) коли друге й наступні означення підсилюють, уточнюють, пояснюють перше: Якось раз над містечком стояла тиха, місячна, літня ніч (І. Нечуй-Левицький); Твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки (М. Коцюбинський).
Якщо ж прикметники-означення характеризують предмет з різних боків, вони є неоднорідними й коми між ними не ставимо: Вода шуміла й билась між камінням білими кипучими хвилями (І. Нечуй-Левицький); Ми їхали порожньою рудуватою дорогою (Валерій Шевчук); В ранковому березневому затуманеному повітрі пахли вишневі садки (Б. Харчук).
Неоднорідні означення частіше стоять перед іменником, зрідка (найчастіше в складених термінологічних назвах) — після нього: Усе застеляла мла вечірня пахучая (Марко Вовчок); На чорній зритій землі по краях поплуталась огудина суха гарбузова (А. Головко); батарея анодна суха; пшениця м’яка яра.
Примітка 3. Прикладки є однорідними, коли вони, як і звичайні означення, характеризують предмет з якогось одного боку або вказують на різні близькі, суміжні його ознаки, напр.:
Поет, прозаїк-оповідач, драматург, перекладач, історик і теоретик літератури, критик, фольклорист, громадський діяч — він [І. Франко] в усьому був однаково сміливий, самобутній і сильний (М. Рильський) — це сфери діяльності І. Франка;
доктор філологічних наук, професор І. Петренко (науковий ступінь і вчене звання);
Герой України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України Г. Ткачук (почесні звання й відзнаки).
Якщо ж вони характеризують предмет цілком очевидно з різних боків, вони не є однорідними й між ними не ставимо коми:
завідувач кафедри української мови доктор філологічних наук І. Петренко (посада й науковий ступінь);
чемпіонка України з художньої гімнастики студентка М. Заруба.
У разі поєднання в одному ряду однорідних і неоднорідних прикладок відповідно розставляються й розділові знаки:
завідувач кафедри української мови доктор філологічних наук, професор І. Петренко;
професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук України полковник медичної служби М. Іваницький.
Але прикладки, що стоять після означуваного іменника, відокремлюються комами незалежно від їхнього змістового навантаження: І. Петренко, завідувач кафедри української мови, доктор філологічних наук, професор.
- Між однорідними членами речення, поєднаними двома або більше єднальними і розділовими повторюваними сполучниками: і… і (й… й), ні… ні (ані… ані), то… то (не то… не то), або… або, чи…. чи (чи то… чи то):
А тим часом місяць пливе оглядать
І небо, і зорі, і землю, і море (Т. Шевченко);
Він не знав ні батька, ні матері, ні брата, ні сестри (Панас Мирний);
Не хотів ані дружитись, ані дома жити — чумакував (Марко Вовчок);
Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку чи деінде (М. Коцюбинський);
Доля — наче примхлива дівчина: то пригріє, то знов остудить (Василь Шевчук);
Чи то садок видніє, чи город, чи поле? (Панас Мирний).
Примітка 1. Коли сполучники і (й), та (=і), або, чи між однорідними членами не повторюються, коми перед ними не ставимо: Було як заговорить або засміється — і старому веселіше стане (Марко Вовчок); Картина була надзвичайна, неначе сон чи казка (О. Довженко).
Примітка 2. Якщо одні однорідні члени поєднані безсполучниковим зв’язком, а інші — повторюваними сполучниками і (й), та (=і), кому ставимо між усіма однорідними членами, у тому числі й між першими двома (перед першим сполучником): Червоне полум’я багаття світило на ту групу, облило червоним кольором білу дідову сорочку, сиву бороду, й його темне, похмуре лице, і сиві, низько навислі над очима брови (І. Нечуй- Левицький);
Я пам’ятаю вчительку мою,
просту, і скромну, і завжди спокійну (В. Сосюра).
Примітка 3. Якщо однорідні члени речення поєднані сполучниками і (й), та (=і) в пари, то перед сполучниками коми не ставляться, а пари відокремлюються комами: Життя — це ріка, в якій попутно й навально тече минувшина й теперішність, добро й зло, правда і кривда (Р. Федорів).
Примітка 4. Коли два слова, перед кожним з яких стоять сполучники і або ні, становлять єдиний усталений вислів, то коми між ними не ставимо: і так і сяк, і туди і сюди, і вдень і вночі, і хочеться і колеться; ні туди ні сюди, ні сяк ні так, ні се ні те, ні вдень ні вночі, ні риба ні м’ясо тощо.
Коми не ставимо також між двома однорідними членами речення, що поєднуються повторюваним сполучником і утворюють тісну змістову єдність (такі однорідні члени звичайно не мають при собі залежних слів):
Попідтинню сіромаха
І днює й ночує (Т. Шевченко).
Примітка 5. Якщо ряд однорідних членів речення з повторюваним сполучником і (й) завершується зворотами і таке інше (або скорочено і т. ін.), і так далі (і т. д.), і подібне (і под.), такі звороти не відокремлюються комою, оскільки їх не можна розглядати як звичайні однорідні члени речення: Її думки все коло Гриця. Як він до них прибуде, як пришле дедалі старостів, як мати справить весілля, як вони заживуть, яке їх жде щастя і добро і таке інше (О. Кобилянська).
- Між однорідними членами речення, поєднаними протиставними сполучниками а, але, та (=але), однак, проте (а проте), зате, так, хоч (хоча) та ін.:
Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних! (О. Олесь);
Задер голову Баглай, стежить, як поволі, але вперто підіймаються голуби над собором (О. Гончар);
Тече вода в синє море,
Та не витікає (Т. Шевченко);
З виду дід був древній, столітній, хоч ще кремезний (Панас Мирний).
- Між однорідними членами речення, пов’язаними приєднувальними сполучниками і, та, та й, ще й, та ще (й), а також, а то й та ін., коли до вже сказаного додається ще один елемент (або більше), який ніби пізніше виникає у свідомості мовця:
Запахла осінь в’ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом (М. Рильський);
Ходімо ж чаю пити, та і в школу підемо (Панас Мирний);
Зазеленіли луги, ще й дібровонька (народна пісня).
Примітка 1. Слід відрізняти приєднувальні сполучники від тих самих сполучників з єднальними значеннями (див. п. 2), перед якими коми не ставимо, пор.: Жили, жили та й розлетілись… (Л. Глібов).
Примітка 2. Комою відокремлюємо також друге, повторюване слово в приєднувальних конструкціях: Говорити правду, і тільки правду;
За що, не знаю, а караюсь,
І тяжко караюсь! (Т. Шевченко).
- Між однорідними членами речення перед другим компонентом парних сполучників не тільки… а й (не тільки… але й, не тільки… а ще й, не тільки… але також і), як… так і, не так… як, хоч… але (та), не стільки… скільки, якщо не… то та ін.:
Як би це добре було, коли б я не тільки спочив, а й вивіз собі матеріал для роботи (М. Коцюбинський);
Як російська, так і європейська критика все частіше звертає своє око на наше письменство, ставить йому свої вимоги (М. Коцюбинський);
Не так тії вороги, Як добрії люди —
І окрадуть, жалкуючи,
Плачучи, осудять (Т. Шевченко);
Якщо не по-козацьки, то, гадаю, Хоч по-рибальськи (М. Рильський).
- У реченнях з однорідними членами перед пояснювальними сполучниками як, як-от, а саме і под., ужитими після узагальнювальних слів:
Нічого специфічного, врочистого, як-от гранітних та мармурових пам’ятників, на нашому кладовищі не було (О. Довженко);Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання й весілля (з наукової літератури).
- У разі повторення слова для позначення великої кількості предметів, тривалості або інтенсивності дії, для увиразнення ознаки предмета або дії, для підкреслення згоди або заперечення тощо:
Все, все згадала вона в ту хвилину! (О. Довженко);
Рости, рости, моя пташко,
Мій маковий цвіте (Т. Шевченко);
Здається, часу і не гаю,
а не встигаю, не встигаю! (Л. Костенко).
Примітка. У разі повторного вживання того самого прийменника у сполученнях означення (прикладки) і означуваного слова (у фольклорі та в стилізаціях під фольклор, а також у синтаксисі розмовної мови) коми між ними звичайно не ставимо:
На бистрому на озері
Геть плавала качка (народна пісня);
За річкою за голубою
Дві чайки у хмару зліта (А. Малишко);
Із города із Глухова
Полки виступали (Т. Шевченко).
Проте за умови постпозиції означення таке відокремлення можливе:
Як за лісом, за пралісом Ясне сонце сходить.
Як за морем, за далеким
Десь воно заходить (Л. Глібов).
- Для виділення звертань і залежних від них слів (про вживання знака оклику при звертаннях див. 157, п. 2):
Де ж ти дівся, в яр глибокий Протоптаний шляху? (Т. Шевченко);
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має! (С. Воробкевич);
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте! (І. Франко);
Народе мій, ясна любове, Ти волю лиш яви свою —
Поклич <…>! (Д. Павличко).
Примітка. В усталених вигукових зворотах на зразок боронь боже, дай боже, боже поможи, ой боже, господи помилуй, де звертання вже мало відчувається, воно не виділяється комою.
- Після вигуків, якщо вони вимовляються з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова в реченні, і інтонаційно досить тісно пов’язані з реченням у цілому (пор. у § 157, п. 3 про вживання після вигуків знака оклику):
Гей, на коні, всі у путь! (П. Тичина);
О, як люблю я рідну землю… (П. Воронько);
— Ой, пустіть мене, пустіть! (Марко Вовчок).
Примітка 1. Слова о, ой, ох, ах, коли вони інтонаційно тісно пов’язані з дальшим звертанням (тобто якщо після них у вимові немає паузи) і вживаються у значенні підсилювальних часток, комою не відокремлюються:
О болю мій, я бачу в залі
Одне обличчя, друге, третє! (Л. Костенко);
Ой волохи, волохи,
Вас осталося трохи (Т. Шевченко);
— Ох і чудний ти, Давиде… (М. Стельмах); Ах так?!; Ах ось де він!
Так само не ставимо коми після слова ну, ужитого для підсилення:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого (Т. Шевченко).
Примітка 2. Не відокремлюються вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання:
Ой ти, дівчино, З горіха зерня,
Чом твоє серденько — Колюче терня? (І. Франко); Гей ти, поле колоскове, молодість моя! (В. Сосюра).
- Після стверджувальних часток так, еге (еге ж), авжеж, аякже, гаразд та ін., заперечення ні, запитання що (а що), а також підсилювального що ж, коли безпосередньо за цими словами йде речення, яке розкриває їхній конкретний зміст:
Так, це була вона, його земля,
Про неї він співав і нею марив (Д. Павличко);
Еге, я правду вам казав (Є. Гребінка);
— Земляка свого бачили? — Аякже, бачив (А. Головко);
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні (Леся Українка);
— Що, титаря вбили? (Т. Шевченко);
А що, коли не буде того дня? (В. Стус);
Що ж, отак і проходить вечір,
По-лисячому тихо, без стуку (Б. Олійник).
Примітка. Слід відрізняти стверджувальні частки так, гаразд від прислівників так, гаразд, після яких коми не ставимо:
Так ніхто ще не вірив у мене! (Г. Чубач);
— І що б він не зробив, то все гаразд, усе до ладу <…> (Панас Мирний).
Так само слід відрізняти заперечну частку ні від повторюваного сполучника ні (див. п. 2).
- Для виділення вставних слів, сполучень слів і речень (про вживання тире або дужок у подібних конструкціях див. 161, п. 10 і § 163, І, п. 2):
Треба хліба людині й металу, Треба музики і п’єдесталу, Та, мабуть, над усе до загину
Треба віри людині в людину (В. Забаштанський);
І, можливо, моє серце-проміння Зловить в свої долоні дитина
І всміхнеться (Р. Братунь);
А в хлібороба, звісна річ, роботи — як води, від снігу до снігу (Р. Федорів);
З Копачів я, бачте, родом (Д. Білоус); Погане, я чував, життя собаче, Недобре ж і Вовкам (Л. Глібов).
Примітка 1. Вставні слова і конструкції найчастіше:
а) виражають оцінку ступеня реальності, вірогідності повідомлюваного: безперечно, без сумніву (безсумнівно), безумовно, відома річ, звичайно, звісно, зрозуміло, немає сумніву, певна річ, природно, справді, ясна річ і т. ін.; видно, думаю, здається (здавалося б), либонь, мабуть, може, можливо, очевидно, певно, скоріше за все, слід гадати і т. ін.; указують на ступінь звичайності повідомлюваного: було (бувало), бува (буває), як відомо, як завжди, як звичайно і т. ін.;
б) виражають емоційну оцінку повідомлюваного: на біду, на жаль, на щастя, грішним ділом, чого доброго, як на гріх і т. ін.;
в) указують на зв’язок думок, послідовність викладу: по-перше, по-друге і т. д.; з одного боку, з другого боку; наприклад, так, відповідно, отже, таким чином, словом, виходить, значить, зрештою, нарешті; до речі, зокрема (Він, зокрема, сказав, що…), крім того, навпаки та ін., а також проте й однак (усередині, а не на початку речення, де ці слова є сполучниками); повторюю, підкреслюю і т. ін.;
г) характеризують ставлення до способу висловлення думки: власне (власне кажучи), інакше кажучи (іншими словами), коротко кажучи, можна сказати, попросту кажучи, сказати б, так би мовити, що називається, якщо можна так висловитися, як [то] кажуть та ін.; головне, між іншим, правда (щоправда), точніше та ін.;
ґ) підкреслюють експресивний характер висловлення: далебі, з дозволу сказати, між нами кажучи, по правді кажучи, чесно кажучи, сказати по правді та ін.;
д) указують на джерело повідомлення: кажуть, за повідомленням NN, за словами NN, як сказав NN, на думку NN, на мій погляд, на нашу думку, по-моєму, по-твоєму і т. д., як на мене і т. д.; мов, мовляв; чую, бачу, пам’ятаю та ін.;
е) звернені до співрозмовника або до читача з метою привернути його увагу: бач (бачте), бачиш (бачите), віриш (вірите), даруй (даруйте), дозволь (дозвольте),знаєш (знаєте), пам’ятаєш (пам’ятаєте), погодься (погодьтеся), пробач (пробачте) [на слові], розумієш (розумієте), слухай (послухай), уяви (уявіть) та ін.
Слід відрізняти вставні слова та їх сполучення від омонімічних слів та їх сполучень, які є членами речення (найчастіше обставинами) або, рідше, сполучниками і тому комами не виділяються, пор.: У нижчеподаній статті я, звичайно, не охоплюю всіх проблем розвитку української мови (М. Рильський), але: Концерт звичайно закінчується о 10 годині; Ці слова, до речі, викликають сумнів, але: Ці слова сказані до речі.
Примітка 2. Якщо сполучники а, рідше і стосуються саме вставного слова (наприклад: а власне, а втім, а значить, а може, а отже та деякі ін.), вони комою не відокремлюються: Чи не вкажете мені яких творів про методи етнографічні, а власне, про способи записування народних пісень? (Леся Українка); Як і кожному авторові, а значить, і мені <…>, хотілось, щоб переклади вийшли найкращими (М. Коцюбинський); І справді, незабаром наші прогнози здійснилися.
Але, наприклад: Чисте небо не налягало на гори, а, навпаки, своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно доповнювало їх (О. Гончар).
Примітка 3. Вставні слова не виділяємо комами, якщо вони входять до складу відокремлених членів речення: Дмитро, очевидно поспішаючи, не поснідав; Надвечір, мабуть годині о шостій, почався дощ.
- Для виділення порівняльних зворотів, що вводяться сполучниками як (як і), мов, мовби, наче, немов, неначе, ніби, буцімто і т. ін., ніж:
Із степу, як із вогкої печери, тягло свіжою прохолодою (О. Гончар);
Це місто [Київ] прекрасне, як усмішка долі (Л. Костенко);
Припадаю вустами до слова,
Мов до стиглого грона калини (Н. Кащук);
Зникло лихоліття,
Наче уві сні (Р. Братунь);
В цей час у порту завжди, ніби граючись у хрещика, сновигали матроси всіх націй (П. Панч);
Мій старший хлопець ще дужче, ніж Олекса, зніяковів, уздрівши мене (І. Муратов).
Примітка 1. Виділяємо комами звороти зі сполучником як уточнювального або узагальнювального характеру на зразок як завжди, як звичайно, як колись, як навмисно, як правило, як виняток та ін.: Дума — це віршований твір, виконуваний (як правило, соло) речитативом (М. Рильський), за винятком тих, що входять до складу групи присудка або головного члена односкладного речення: Заморозки ще восени тут бувають як правило; Це було допущено як виняток; Він це зробив як навмисно.
Примітка 2. У реченнях з уточнювальними зворотами зі сполучником як і вказівними словами такий (такий самий), так (так само) можливі два варіанти їх побудови з відповідним розставленням розділових знаків:
а) з комою між ними, коли ці вказівні слова є членами речення: Він такий, як усі; Зробити так само, як усі; Про це писали такі письменники, як Шевченко, Панас Мирний;
б) без коми, коли ці вказівні слова стоять у постпозиції до пояснюваного слова безпосередньо перед як і не є членами речення (тут такі як, так само як є складеними сполучниками): Про це писали видатні українські письменники, такі як Шевченко, Панас Мирний; Не можна одночасно поєднувати різні дієти, так само як зіставляти непорівнянні речі.
Примітка 3. Коми перед порівняльними сполучниками не ставимо:
а) в усталених широковживаних порівняльних зворотах, напр.: Голодний як вовк; Здоровий як бик; Мокрий як хлющ; Битися як риба об лід; Звалитися як сніг на голову; Змерзнути як собака; Крутитися як муха в окропі (як білка в колесі); Летіти як стріла; Ллє як з відра; Мовчати як риба; Почервоніти як рак; Почуватися як риба в воді; Працювати як віл; Стати як укопаний і под.;
б) у разі наявності перед порівняльним зворотом слів зі значенням ступеня вияву інтенсивності ознаки майже, зовсім (цілком), просто, точно (точнісінько), достоту, буквально і под. або заперечення не: Сонце вже припікає майже як улітку; У спогадах син з’являвся матері зовсім як живий; Усе в них не як у людей (пор.: Усе в них не так, як у людей); Обставини складалися по-іншому, не як завжди;
в) якщо такий зворот є іменною частиною складеного присудка: Спомин був як блискавка (М. Рильський); Голова була неначе здорова квочка, що сиділа в обичайці (І. Нечуй-Левицький); Вона була для нього наче сонце (Леся Українка); Руки зробилися мов лід.
Перед як у конструкціях з присудком, що є повторенням підмета: День як день; Люди як люди;
г) перед як у конструкціях з повторенням присудка: Зробив як зробив;
ґ) якщо порівняльний зворот конкретизує семантично недостатній простий (дієслівний) присудок: Почувати себе як удома;
д) перед зворотами, що вводяться в речення за допомогою сполучника як і мають значення «у ролі кого, у функції чого»: Про масштаби Довженка як письменника можна судити з його найбільшої літературної праці — «Зачарованої Десни» (Л. Новиченко); Розглядаємо вашу відповідь як згоду;
е) перед як, ніж у зворотах (не) більше (більш) ніж (як), (не) менше (менш) ніж (як), (не) раніше (раніш) ніж (як), (не) довше ніж (як) і т. ін.: Сидів не більше як пів години; Роботи вистачило не довше ніж на два дні.
Про особливості пунктуації в реченнях з нерозкладними синтаксичними зворотами, подібними за будовою до складнопідрядних речень, на зразок Робити як слід, Відбувалося невідомо що і под. див. § 158, ІІ, п. 3, прим. 4.
Примітка 4. Порівняльні сполучники слід відрізняти від часток зі значенням непевності, сумніву тощо буцімто, мов, мовбито, наче, немов, неначе, ніби, нібито та ін., перед якими коми не ставимо: Під байдаркою ламається крига й наче тоне в глибині моря (М. Трублаїні);
Баштан жовтіє понад яром,
Курінь безверхий ніби спить (М. Рильський).
- Для виділення відокремлених означень:
- узгоджених означень, виражених:
а) дієприкметниками та прикметниками, що мають при собі залежні слова й стоять після означуваного іменника: У квітнику, заглушеному бур’яном, розцвілася якась жовтогаряча квітка (І. Волошин); Розгойдане море, вже брудне й темне, наскакувало на берег і покривало скелі (М. Коцюбинський);
б) дієприкметниками та прикметниками, що не мають залежних слів, але стоять після означуваного іменника, особливо в тих випадках, коли вони утворюють ряд з двох або більше однорідних членів речення або перед іменником уже є означення: Високо, трохи не серед неба, стояв місяць, ясний, блискучий, повний (І. Нечуй-Левицький);
Живе життя і силу ще таїть
Оця гора, зелена і дрімлива (М. Зеров);
в) дієприкметниками та прикметниками (як із залежними словами, так і без них), що стоять перед іменником і, виступаючи у функції означення до іменника, мають ще й обставинний відтінок: Дезорганізований раптовістю нічної атаки («який» / «чому»), ворог не встиг учинити скільки-будь сильного опору (О. Гончар); У червонім намисті, зав’язана великою хусткою («яка» / «як» або «чому»), Марта була б дуже гарною молодицею (І. Нечуй- Левицький); Розгублений, хлопець не зміг нічого сказати;
г) дієприкметниками та прикметниками (як із залежними словами, так і без них), що стосуються особових займенників: Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися (І. Котляревський); Вона стоїть навпроти Сагайди, маленька, мов куріпка на межі (О. Гончар); Тремтячий, блідий, він привітався до доктора, попрохав його сісти (М. Коцюбинський); Дивився [Юрко] на батька, і йому стало жаль його, завчасно постарілого, спрацьованого (Б. Харчук).
Примітка. Одиничні прикметники при особових займенниках у певних випадках можемо не відокремлювати, зокрема в окличних реченнях або за наявності протиставлення: О я нещасний!; Я колишній і я теперішній — це вже ніби зовсім різні особи;
ґ) прикметниками та дієприкметниками, що стосуються іменників або особових займенників, відсутніх у реченні:
Не рано встане:
Навіки, праведний, заснув (Т. Шевченко);
д) прикметниками та дієприкметниками (як одиничними, так і з залежними словами), що виступають як уточнення до попереднього означення: Між своїми, ковалівськими, тут стояли підводи і з сусідніх сіл (В. Кучер); Степанко чув, нібито буває в лелек такий день, коли вони судять своїх родичів за якісь, одним їм відомі, злочини (Ю. Збанацький); У тексті було багато маловідомих, зокрема іншомовних, слів;
- неузгоджених означень, виражених іменниками в непрямих відмінках (з прийменниками або без них) для надання їм більшої змістової ваги порівняно з невідокремленими членами речення:
Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона [Мотря] була ніби намальована на білій стіні (І. Нечуй-Левицький);
До неї наближалась мати
<…> Іллевського, невисока, досить повна жінка, з кошиком у руці (О. Гончар).
Примітка 1. Не виділяємо інтонаційно й не відокремлюємо комами означення (із залежними словами або без них), коли вони за змістом тісно пов’язані з означуваними іменниками:
Минаючи убогі села Понаддніпрянські невеселі,
Я думав <…> (Т. Шевченко).
Примітка 2. Не відокремлюємо означення, якщо за змістом вони стосуються не стільки підмета, скільки присудка: Тільки один Варчук стояв біля вікна спокійний, зосереджений (М. Стельмах).
- Для виділення відокремлених прикладок (як поширених, так і непоширених):
- прикладок у постпозиції до означуваного іменника:
Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатських гір (Д. Павличко);
зокрема, прикладок — загальних назв у позиції після власних назв: Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати (М. Коцюбинський);
- прикладок, що стосуються особових займенників (незалежно від позиції щодо означуваного іменника): Досвідчений педагог, він знав шлях до серця дітей; Нехай мене, Кармелюка, в світі споминають! (народна пісня);
- поширених прикладок перед означуваним іменником, якщо вони мають додатковий відтінок значення обставини (причини, умови, допустовості): Хоробрі воїни, козаки ставали героями народних пісень і дум (з підручника);
- прикладок — власних назв, які мають уточнювальне значення щодо означуваних загальних назв: Обабіч Свирида сиділи Мурий і ще один муляр, Тимко (О. Копиленко);
- прикладок, що вводяться сполучниками як, тобто, себто (цебто), або (= тобто) та деякими ін.: Як учений, етнограф і фольклорист, Франко все життя з палким інтересом ставився до народної творчості (М. Рильський); Тайга, тобто смуга диких важкопрохідних хвойних лісів, займає величезні простори на Півночі (з наукової літератури); Вальдшнеп, або лісовий кулик,
- благородна птиця (Остап Вишня), зворотами на ім’я (прізвище), родом, за національністю і под., а також так званий: У журбі отакій і подружився Давид з одним австріяком, на імення Стах (А. Головко); Мати її, родом туркменка, зовсім не була схожа на казашок Приуралля (З. Тулуб); Частина її [старої галицької інтелігенції], так звані москвофіли, орієнтувалась на монархічну Росію (М. Рильський).
Примітка. Прикладки зі сполучником як виділяємо комами тільки тоді, коли вони виразно відокремлюються інтонаційно й мають додатковий змістовий відтінок причиновості. В інших випадках коми не ставимо: Шевченко як поет відомий усьому світові (див. також вище п. 12, прим. 3д);
- прикладок, що стосуються іменників або особових займенників, відсутніх у реченні:
<…> Та й заплакав, сіромаха, Степом ідучи (Т. Шевченко).
Примітка. Про вживання дефіса при прикладках див. § 37, а про вживання тире – § 161, п. 6б.
15. Для виділення відокремлених обставин, виражених:
- дієприслівниковими зворотами: Маруся, вийшовши з кімнати, засоромилась (Г. Квітка-Основ’яненко); Почали люди серпи гострити, лаштуючись до жнив (М. Коцюбинський); Забившись у дровітню, я плакав, коли Мальва залишала наше подвір’я (В. Земляк).
Примітка. Дієприслівниковий зворот, який стоїть після сполучників або сполучних слів, звичайно виділяємо комами з обох боків: Прислухались і, не вірячи самі собі, одхиляли сінешні двері (М. Коцюбинський). Але сполучник а залежно від логіко- інтонаційного членування висловлення може входити до складу дієприслівникового звороту (Хо знає, що тільки одиниці зважуються на це, а зважившись, знаходять силу розбити кайдани. —М. Коцюбинський) або ж не входити, відділяючись від нього комою (звичайно за наявності в реченні протиставлення з заперечною часткою не), пор.: З виконанням плану слід не зволікати, а накресливши його, виконувати негайно і З виконанням плану слід не зволікати, а, накресливши його, виконувати негайно;
- одиничними дієприслівниками, коли вони означають час, причину, умову дії (а не її спосіб): Повечерявши, полягали спати (Панас Мирний); Прощаючись, Багіров відкликає Ясногорську вбік (О. Гончар); Не повіривши, Чабанчук кинувся в канцелярію (О. Донченко); Попрацювавши, можна й відпочити.
Примітка. Одиничні дієприслівники та дієприслівникові звороти не відокремлюємо комами:
а) якщо одиничні дієприслівники, тісно прилягаючи до дієслова-присудка (звичайно в постпозиції до нього), уживаються не у власне дієслівному значенні («що роблячи»), а в значенні прислівника (у функції обставини способу дії: «як»): Не розмірковуючи він кинувся на допомогу; Вона сиділа замислившись (Ю. Яновський); Читати лежачи;
Ідуть дівчата в поле жати
Та, знай, співають ідучи (Т. Шевченко);
Із вирію летять курличучи ключі (М. Зеров);
б) якщо дієприслівник або дієприслівниковий зворот перебувають у складі стійкого звороту (фразеологізмів, складених прийменників і сполучників тощо): Працювати не покладаючи рук; Слухати затамувавши подих; Зважаючи на обставини вирішили діяти відразу;
в) якщо дієприслівник або дієприслівниковий зворот уживаємо серед однорідних членів речення поряд з іншими частинами мови у функції обставин способу дії: Діяти впевнено й ні на кого не зважаючи;
г) якщо дієприслівниковий зворот, утворений дієприслівником і сполучним словом який, уживаємо в складі підрядної означальної частини складнопідрядного речення: Перед мандрівниками стояли гори, перейшовши які вони зможуть вийти до моря;
ґ) якщо перед дієприслівниковим зворотом стоїть підсилювальна частка і (й): Вони бралися до роботи й не знаючи повністю її обсягу;
- сполученням іменників з прийменниками, прислівниками — для виділення уточнювальних обставин (перед ними можна поставити сполучник а саме): Там, за горами, давно вже день і сяє сонце, а тут, на дні міжгір’я, ще ніч (М. Коцюбинський); По той бік шляху, десь далеко в степу, за садками, тремтить червона заграва… (Григорій Тютюнник); А вечорами, по роботі, він не раз до пізньої ночі ходив у важкій задумі по болотистих улицях Борислава (І. Франко); Сьогодні вранці, під час перерви, побачивши, що Кажан пішов у сад, Олег кинувся нагору, до його кімнатки (О. Донченко).
Якщо такі обставини не є уточненням до попередніх обставин у реченні, можливість їх змістового й, відповідно, інтонаційного виділення обмежується й, отже, відокремлення стає менш обов’язковим, пор., наприклад: Погода, всупереч сподіванням, різко погіршилася і Погода всупереч сподіванням різко погіршилася. Це стосується обставин, виражених сполученням іменників з прийменниками відповідно до, завдяки, залежно від, згідно з, на відміну від, поза (поза його бажанням), понад (понад усі зусилля), попри (= всупереч), у зв’язку з, унаслідок і т. ін.
Звороти з прийменниками незважаючи (невважаючи) на переважно відокремлюємо, крім випадків їхнього тісного змістового зв’язку з дієсловом, причому в постпозиції до нього, пор.: Пані чогось тихо, але нерозважно плакала, невважаючи на всі ласки Марії Дмитрівни (Дніпрова Чайка) і Діяти незважаючи на обставини.
- Для виділення відокремлених додатків — зворотів зі значенням обмеження, включення, заступлення, що вводяться в речення прийменниками крім (окрім), опріч, за винятком, поряд з, замість (також з інфінітивом) та ін.: Було про що думати цієї ночі, та він примусив себе не думати зараз ні про що, крім бою (О. Сизоненко); За винятком баби Оришки, малий Чіпка нікого не любив (Панас Мирний); У роботі фабрики, поряд з успіхами, були й невдачі (з газетної замітки); А тепер, замість крила парусника, Тоня й Віталій бачать вдалині темну, непорушну гору якусь (О. Гончар). Це факультативно можливе змістове й, відповідно, інтонаційне виділення додатків, яке залежить також від ступеня їхньої поширеності, місця в реченні (так, додатки з прийменником замість уживаються переважно як невідокремлені).
- Узагалі для виділення зворотів зі значенням:
а) уточнення, пояснення, другої назви, що вводяться словами тобто, а саме, (а) точніше, або, інакше, по-місцевому і под.: Чернишеві під час артпідготовки випало бути старшим, тобто командувати з’єднаним вогнем усіх трьох мінрот (О. Гончар);
Вони, кажу вам, прозябають. Або, по-вашому, ростуть,
Як та капуста на городі (Т. Шевченко);
б) додаткового повідомлення, приєднання, що вводимо словами навіть, особливо, переважно, у тому числі, зокрема, наприклад, причому, (і) притому, і (й) (= навіть або притому), (і) взагалі (та й узагалі) та ін.: Б’є вся артилерія, навіть зенітна (І. Нехода); Без гарячої любові до природи людина не може бути митцем. Та й не тільки митцем, особливо зараз, коли треба перебудувати майже все (О. Довженко); — Мені прикро, — передала їй зошит учителька. — За змістом усе гаразд, але зверни увагу на синтаксис, зокрема на складносурядні речення. Губиш коми (Г. Усач); — Бувають такі дні, коли ви працюєте менше, наприклад зимою, отоді беріть у руки книжки і читайте (Григорій Тютюнник); Мотрона гостинно припрошувала Остапа їсти, пити, причім пити до дна (К. Гордієнко); — Що се в тебе за думки такі, сестро! — почав мене вговоряти та вмовляти, й жінку привів (Марко Вовчок); Треба діяти, і не зволікаючи (О. Довженко); [Орест:] Недарма люди завжди старались заселити порожні ліси і води німфами, русалками, взагалі чимсь живим, хоч би й фантастичним (Леся Українка).
Примітка. Див. також про відокремлення уточнювальних означень: п. 13, 1д, 2, прикладок: п. 14, 5, обставин: п. 15, 3, додатків: п. 16.
- Для виділення іменника (іменникового словосполучення) у конструкціях з називним відмінком теми (уявлення) та в інших подібних конструкціях: Ріка Супій, і що там тої річечки? (Л. Костенко); — Діти, вони завжди були окрасою життя (М. Чабанівський).
Примітка. Підсилювальний зворот і той (і та, і те, і ті), що ставимо після іменника, комою не виділяємо: Навіть батько і той якось трохи злякався (О. Довженко);
Боже небо голубеє
І те помарніло (Т. Шевченко).
Див. про частотніші випадки виділення конструкцій з називним теми за допомогою крапки, знака оклику, тире і трьох крапок: § 155, п. 1; § 157, п. 1; § 161, І, п. 8; § 162, п. 1.
Український правопис
0 коментарів до "Кома ( , ) в простому реченні"