Географічні назви інших країн

Географічні назви інших країн передаємо в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції.

Е, Ě , ІЕ, Ё, Э, И

1. Літери слов’янських алфавітів е, ě та сполуку іе передаємо через е: Бéздна, Ворóнеж, Зáгреб, Зеленодóльськ, Новé Мéсто, Опóле, Ветлýга, Лéна, Пéнза, Щéцин.

Але в деяких позиціях літеру е слов’янських мов із кириличним алфавітом передаємо через є:

• на початку слова, після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єйськ, Єлéць, Єнісéй, Єгóр’євськ, Колгýєв, Скóп’є;
• після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксі -єв та в сполученні цього  суфікса  з  антропонімним  -єй  (-єєв)  російських  назв, похідних  переважно  від  прізвищ:      мóре  Лáптєвих,  Лéжнєво,  Матвє́єва затóка, але Плещéєво, Ржев, мис Рум’я́нцева;

• коли російському е відповідає в аналогічних українських основах і: Бє́жецьк,   Бє́лгород,   Бєлóво,   Бє́лорє́цьк,   Благовє́щенськ, Желєзновóдськ, Орє́хово-Зýєво.

Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передаємо через і: Бíла, оз. Бíле, Вíтка, Ліснá, Негорíле, Піщáне, мис Сíрий та ін. Це стосується й польського ia: Бíла Підля́ська, Білостóк тощо.

Білоруське  е  передаємо  через  і  (у  назвах,  засвоєних  українською мовою) або через е: Білове́зька Пу́ща, Білору́сь, але Ре́чиця.

2. Російську літеру ё передаємо:

• через йо на початку та в середині слова, коли воно означає звукосполучення й + о: Йóлкіно, Соловйóво;
• через ьо в середині слова, коли воно означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньóва, р. Оленьóк, але в назвах, утворених від спільних для української та російської мов слів, пишемо е: р. Берéзова, Орéл, Семéново.
• через о під наголосом після ч, щ: Рогачóво, Щóкіно.

3. Російську літеру э передаємо через е: Ельбрýс, Ельтóн, Еліста́.
4. Літеру и передаємо:

• через і:

а) на початку географічних назв: Ігáрка, Іркýтськ, оз.  Ільмéнь, Індигíрка, Іртúш;

б) у кінці незмінюваних назв або слів у формі множини: Брóнниці, Жигулí, Митúщі;

в) усередині слова після приголосного — перед голосним, приголосним й  або  іншими  приголосними  (крім  випадків,  передбачених   нижче): Челя́бінськ, Двінá, Кíнешма, оз. Селігéр, Бородінó, Рíєка.

• через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного:

Трóїцьк, Анáньїно, Мáр’їно.

• через и:

а) після ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Жигáлово, Жúздра, А́чинськ, Нáльчик, Єгóршино, Ішúм, Камúшин, Тýшино, Щигрú, Цимля́нськ та ін.;

б) у географічних назвах, утворених від імен, спільних для української та інших слов’янських мов, які в українській мові пишемо з и: Гаврúлово, Данúлов, Дмúтров, Михáйловське, але Ніколáєвськ-на-Амýрі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в інших мовах);

в) у коренях спільних для української та російської мов географічних назв, якщо ці корені пишемо з и: Виногрáдово, Кисловóдськ, Клин, Крúчев, Курúльські островú, Лúпецьк, Лихослáвль, Тихорє́цьк;

г) у складних географічних назвах, де и виконує функцію сполучного звука: Владивостóк, П’ятигóрськ, Семипалáтинськ;

ґ) у префіксі при-: Привóлжя, Примóр’я, Прикýмськ;

д) у суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зимóвники, Тупúк; Боровичí, Котéльнич, Осипóвичі, У́глич; Брóнниці, Гливúці, оз. Колвúцьке, Луховúці; Митúщі, Ртúщево;

е) у закінченнях географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березникú, Валýйки, Гóрки.

Ы, Y

5. Літеру ы  (в  латиноалфавітних  мовах  y)  передаємо  через  и:  Вúкса, Вúтегра, Іртúш, Сúзрань, Сиктивкáр, Чебоксáри, Шáхти.

Ą, Ę

6. Польські носові ą, ę передаємо, як і в прізвищах, (див. 144, п. 9) сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домбрóва, Дембúця; перед іншими приголосними — сполученнями літер он, ен: Конт, Ченстохóва.

Український правопис

Перейти до змісту