Вхід

Написання прислівників разом, окремо, з дефісом

1. Разом пишемо:

1) прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: відни́ні, відтепе́р, дони́ні, дотепе́р, забага́то, задо́вго, зана́дто, набага́то, наві́чно, нада́лі, надо́вго, наза́вжди́, назо́всім, на́скрізь, наспра́вді, невтямки́, негара́зд, ота́к, ота́м, оту́т, повсю́ди, поде́куди, позавчо́ра, поза́торік, потро́ху, утри́чі.

Примітка. Від таких прислівників потрібно відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, уживаними зі значенням іменника. Такі сполучення пишемо окремо: від сього́дні, до за́втра, на за́втра, на по́тім (пор. не відклада́йте цього́ до за́втра, на за́втра, на по́тім); за багато (пор.: забага́то гуля́єш і за бага́то ро́ків упе́рше приїхав), на багато, на добра́ніч, на ура́;

2) прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: бе́звісти, вбік (убі́к), вве́чері (уве́чері), вво́лю (уво́лю), вго́лос (уго́лос), вгорі́ (угорі́), вго́ру (уго́ру), вдень (уде́нь), взи́мку (узи́мку), взнаки́ (узнаки́), вниз (уни́з), відра́зу, вкрай (укра́й), вку́пі (уку́пі), влад (ула́д), влі́тку (улíтку), внизу́ (унизу́), вночі́ (уночі́), восени́, впень (упе́нь), впере́д (уперéд), впо́перек (упóперек), впо́ру (упóру), враз (ура́з), врáнці (урáнці), вре́шті (урéшті), врі́вень (урі́вень), врі́вні (урíвні), вряд (уряд), всере́дині (усерéдині), вслід (услі́д), всмак (усма́к), вщерть (уще́рть), дове́рху, дові́ку, довко́ла, дово́лі, догори́, додо́лу, додо́му, доку́пи, дони́зу, дотла́, доще́нту, за́між, за́очі, запі́вніч, за́раз, заразо́м, збо́ку, зве́рху, зві́ку, згори́, зза́ду, зіспо́ду, зни́зу, зо́зла, зо́кола, зра́зу, зра́нку, зре́штою, зро́ду, зсере́дини, на́бік, наве́рх, наверху́, навесні́, нави́воріт, наві́к, наві́ки, на́віч, наго́ру (але на-гора́), надве́чір, надво́рі, на́дголодь, на́дзелень, надмі́р, надмі́ру, наза́д, нани́з, нанизу́, наоста́нок, наоста́нку, напа́м’ять, напере́д, наполови́ну, напоча́тку, напри́клад, напро́весні, нара́з, наре́шті, на́рі́вні, наси́лу, наспі́д, наспо́ді, насторо́жі, наяву́, о́бік, о́біч, одві́ку, о́пліч, підря́д, по́біч, пове́рх, пові́к, пово́лі, поза́ду, по́ночі, по́пліч, по́руч, по́ряд, посере́дині, поча́сти, скра́ю, спе́реду, споча́тку;

3) прислівники, утворені сполученням прийменника з віддієслівним коренем: впа́м’ятку (упáм’ятку), вперéміш (уперéміш), вплав (упла́в), вплач (упла́ч), вро́зкид (урóзкид), вро́зліт (урóзліт), вро́зсип (урóзсип), врóзтіч (урóзтіч), нави́літ, наві́дліг, навідрі́з, наза́хват, наздога́д, назу́стріч, наперебі́й, напере́ваги, навперева́ги, наперекі́р, наперері́з, напідпи́тку, напока́з, напо́хваті, напроло́м, напропа́ле, наро́зхват, на́скоком, на́спіх;

4) прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: відда́вна, воста́ннє, вручну́ (уручнý), до́гола́, допі́зна, зави́дна, за́молоду, за́ново, затéмна, зви́сока, зга́рячу, зле́гка, злі́ва, зно́ву, зрі́дка, напе́вне, на́різно, нашвидку́, поблизу́, пома́лу, спо́вна́, спро́ста, сп’я́ну;

5) прислівники, утворені сполученням прийменника та числівника: вдвóє (удвóє), втрóє (утрóє), вчéтверо (учéтверо) і т д.; впéрше (упéрше), вдрýге (удрýге), втрéтє (утрéтє) і т. д.; на́дво́є, на́тро́є, начéтверо і т. д.; удво́х, утрьо́х, учотирьóх і т. д.; водно́, заодно́, пооди́нці, спéршу;

6) прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: внічию́ (унічию́), втім (утíм), наві́що, на́що, передусі́м, почі́м, почо́му, але: до чо́го, за ві́що, за що́ та ін. в ролі додатків;

7) прислівники, утворені сполученням кількох прийменників з основою слова будь-якої частини мови: вдóсвіта (удóсвіта), вподóвж (уподóвж), завбі́льшки, завгли́бшки, завдо́вжки, завто́вшки, завча́су, завши́ршки, знадво́ру, навздогі́н, на́взнак, навки́дьки, навко́ло, навкруги́, навкула́чки, навми́сне, навпаки́, навпере́йми, навпри́сядки, навпросте́ць, навря́д, на́вска́ч, на́вскі́с, навскоси́, навспра́вжки, на́встіж, навтікача́, наздогі́н, нао́сліп, напогото́ві, позавчо́ра, попідти́нню, спідло́ба;

8) складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босо́ніж, водно́сталь, ліво́руч, мимово́лі, мимої́здом, мимохі́дь, мимохі́ть, наса́мперед, натще́серце, нашвидку́ру́ч, оба́біч, обі́руч, очеви́дно, повсякча́с, право́руч, привселю́дно, самохі́ть, стрімголо́в, тимчасо́во, чимду́ж, чимра́з;

9) прислівники, утворені поєднанням словотворчих часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- зі словом будь-якої частини мови: аби́куди, аби́як; аніскі́льки, анітеле́нь, анітро́хи, анічичи́рк, анія́к; деда́лі, деі́нде, де́коли, де́куди; чима́ло; щове́чора, щогоди́ни, щода́лі, щоде́нно, щодня́, щоду́ху, щомі́сяця, щомо́га, щонайбі́льше, щонайдо́вше, щонайду́жче, щонайкра́ще, щонайме́нше, щонайши́рше, щоно́чі, щопра́вда, щора́з, щора́зу, щоро́ку, щоси́ли, щохвили́ни і т. д, якомо́га, я́кось і яко́сь (з різними значеннями), якра́з, якнайбі́льше, якнайду́жче, якнайдóвше і т. д.

Примітка. Потрібно відрізняти прислівники, утворені з прийменників або часток і слів різних частин мови (їх пишемо разом), від прийменників або часток та іменників, прикметників, займенників, прислівників, що зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови (їх пишемо окремо). Пор.:

Він повернув убік і Хтось ударив спортсмена у бік. Спочатку було слово і З початку розмови вони зрозуміли вашу думку. Прочитай вірш напам’ять і На пам’ять він подарував мені книжку. Усередині щось дуже заболіло і Це правило шукай у середині розділу. Хлопці домовилися йти вкупі до міста і У купі піску гралися діти. Зауважую вам востаннє і Вони постукали в останнє вікно. Ми чуємо це вперше і Зайдемо в перше село. Утім, я не заперечую і У тім спектаклі виступав і я. Ми зробили чимало і Чи мало вам допомагали в житті? Нащо було починати справу? і На що ви натякаєте? Ми теж виступали на зборах і Він говорив те ж, що і я. Якось уже воно буде і Як ось і батько на поріг.

2. Окремо пишемо:

1) прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, у яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і поєднаним із ним іменником можливе означення, виражене прикметником, займенником, числівником: без ві́дома, без жа́лю́, без кінця́, без кінця́-кра́ю, без кра́ю, без ла́ду́, без лі́ку, без мети́, без на́міру, без пуття́, без слі́ду, без смаку́, без су́мніву, без уга́ву, без упи́ну, без че́рги, в (у) за́тишку, в (у) нагоро́ду, в (у) но́гу, в о́бмін, в обрі́з, в (у) по́зику, в (у) ці́лості, до бі́са, до вподо́би, до гу́рту, до ді́ла, до заги́ну, до запита́ння, до кра́ю, до кри́хти, до ладу́, до ли́ха, до лиця́, до мі́ри, до ноги́, до обі́ду, до оста́нку, до па́ри, до пня́, до поба́чення, до пори́, до пуття́, до ре́чі, до ре́шти, до смаку́, до сме́рті, до снаги́, до сього́дні, за годи́ни, за дня́, за кордо́н, за кордо́ном, за раху́нок, за сві́тла, з бо́лю, з-за кордо́ну, з кра́ю в край, з переля́ку, з ра́дості, з розго́ну, на бігу́, на бі́с, на вагу́, на ве́сну (але навесні́), на ви́бір, на видноті́, на ві́дча́й, на відмі́нно, на віку́, на га́му́з, на го́лову, на ди́во, на дозві́ллі, на жа́ль, на зло́, на зразо́к, на льоту́, на ми́ть, на ніщо́, на о́ко, на пору́ки, на проща́ння, на ра́дість, на ра́дощах, на ру́ку, на самоті́, на світа́нку, на скаку́, на сла́ву, на сло́во, на смі́х, на со́вість, на со́ром, на ходу́, на шко́ду, на ща́стя, над си́лу, не з руки́, ні на грі́ш, під бо́ком, під го́ру, під си́лу, по зако́ну, по змо́зі, по зна́ку́, по пра́вді, по си́лі, по со́вісті, по сусі́дству, по су́ті, по че́рзі, по щи́рості, уві сні́, у по́міч, у стокра́т, че́рез си́лу, як тре́ба;

2) словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — займенників, числівників) та одного або двох прийменників: від ра́нку до ве́чора, день у де́нь, з бо́ку на бі́к, з дня на оди́н в оди́н, раз у ра́з, рік у рі́к, сам на сáм, час від чáсу;

3) словосполуки, що виконують у реченні функцію прислівника і утворені з узгоджуваного прикметника (числівника, займенника) та іменника: дру́гого дня, те́мної но́чі, тим ра́зом, тим чáсом;

4) прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по дво́є, по тро́є, по че́тверо.

3. З дефісом пишемо:

1) прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника-префікса по та суфіксів -ому або -(к)и, зрідка — -(ч)и, -(ж)и: по-ба́тьківському, по-бойово́му, по-бра́тньому, по-господа́рському, по-і́ншому, по-коза́цькому, по-на́шому, по-сво́єму, по-сусі́дському, по-украї́нському, по-христия́нському; по-ба́тьківськи, по-брате́рськи, по-господа́рськи, по-лю́дськи, по-сусі́дськи, по-украї́нськи; по-за́ячи, по-ведме́жи; також по-лати́ні.

Примітка 1. У прислівниках такого зразка, утворених від складних прикметників, що їх пишемо з дефісом, дефіс ставимо тільки після по-: по-соціалдемократи́чному, по-генералгубернáторському.
Примітка 2. Прийменник по пишемо окремо від форми місцевого відмінка іменника батько: по бáтькові;

2) прислівники, утворені за допомогою прийменника-префікса по від порядкових числівників: по-пе́рше, по-дру́ге, по-тре́тє і т. д.;

3) неозначені прислівники, що мають у своєму складі словотворчі частки будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: будь-де́, будь-коли́, будь-куди́; коли́-будь, куди́-будь; де-не́будь, коли́-не́будь, куди́-не́будь, як-не́будь; ка́зна-де, ка́зна-коли́; аби́-то, де́сь-то, та́к-то; хто́зна-де, хто́зна-як;

4) складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди́-годи́, десь-і́нде, десь-і́нколи, сяк-та́к та ін.;

5) складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів чи зі службовими словами між ними: дале́ко-дале́ко, ле́две-ле́две, ось-о́сь, тúхо-тúхо; будь-що-бу́дь, віч-на́-віч, всього́-на́-всього, де-не-де́, коли́-не-коли́, пліч-о́-пліч, хоч-не-хо́ч, як-не-я́к;

6) прислівники термінологічного характеру за традицією: де-фáкто, де-ю́ре.

Український правопис

Перейти до змісту

0 відповіді на "Написання прислівників разом, окремо, з дефісом"

Залишити повідомлення

© Dyskurs.net. Усі права застережено.