Вислови Ліни Костенко про кохання

Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.

Закоханий у себе не може бути здатний на справжню любов.

Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.

Жінка – як музика: її можна любити, навіть не дуже розуміючи.

Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором’язлива.

Нерівня душ — це гірше, ніж майна.

Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти у її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажано підтримувати в ній цей стан.

Дві людини взаємно мають творити одна одну.

Така любов буває раз в ніколи.

Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.

Не знаю, хто ти,
Де живеш,
Кого милуєш і голубиш.
А знаю – ти чекаєш теж,
Тривожно вгадуєш і любиш.

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.

Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!