Написання часток

Частки пишемо окремо, а ті, що стали частиною іншого слова, разом та з дефісом.

1. Окремо пишемо:

• частку не з дієсловами: не ї́сти, не пúти; не мо́же не ба́чити;
• частку не з дієприкметниками, що виконують функцію присудка, з дієслівними формами на –но, –то в ролі головного члена односкладного речення та з дієприслівниками: Праця не закінчена; Праці не закінчено; Підлога не вимита; Підлогу не вимито; Дивитися, не підходячи близько; Робити не поспішаючи;
• частку не з дієприкметниками, якщо вони мають свої пояснювальні слова: Перед будинком чорніла площа,  не засаджена  квітами;  Я відклав ще не дописаний лист;
• частку не зі словом, з яким вона не становить єдиного поняття, а є лише запереченням: Не доля вирішує — людина творить свою долю; То не глибока річка клекоче, то шумить зелений ліс; Йому бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання;
• частку не з прикметниками у функції присудка, якщо вона заперечує ознаку, виражену ними: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає в Дніпро (єдине поняття).

• частку не з прикметником, що має пояснювальний займенник або прислівник із часткою ні, а також із прикметником, перед яким стоять слова зо́всім, аж нія́к: Ні до чого не здатна людина; Нітрохи не цікава лекція; Зовсім не великі обов’язки; Аж ніяк не приємні спогади;
• частку не з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також зі  словами,  що  їх  пишемо  з  дефісом: не ду́же, не зо́всім, не цілко́м, не від то́го, не до́сить, не мо́жна, не тре́ба; розмовля́ють не по-на́шому;
• частку ні,  переважно   повторювану,   уживану  для   заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема в деяких стійких словосполученнях без дієслова (присудка): ні живи́й ні ме́ртвий, ні кро́ку да́лі, ні на ма́кове зе́рно́, ні па́ва ні ґа́ва, ні ри́ба ні м’я́со, ні се́ні те́, ні сюди́ні туди́, ні та́к ні ся́к;
• частку ні  з  формами  непрямих  відмінків  займенників, якщо  між ними є прийменник: ні в ко́го, ні в я́кому, ні до ко́го, ні з ки́м, ні до чо́го, ні за́що і ні за що́(з різними значеннями), ні на́що і ні на що́(з різними значеннями), ні на я́кому;
• частку що, яка входить до складених сполучників, прислівників та інших часток: дарма́що, затúм що, ті́льки що, пóки що, хіба́що, що́ж до;
• частку то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функцію підсилювальних часток;
• частку би (б), за допомогою якої утворено форму умовного способу дієслова: зайшо́в би, пішла́б, ходúло б, співáли б;
• частку же  (ж),  що  виконує  видільну  роль  у  реченні:  Він  же видатний письменник; Ходи ж зі мною;
• частку то,  що  має  у  складі  речення  значення  вказівності  або визначальності: Нащо то одній людині стільки грошей?

2. Разом пишемо:

• словотворчі частки аби–, ані–, де–, чи–, що–, як– у складі слів, належних до будь-якої частини мови: аби́що, аби́як; аніскі́льки, анітро́хи, анія́к; деда́лі,  де́коли,  де́котрий,  де́що;  чимале́нький,  чима́ло;  щове́чора, щогоди́ни,  щоде́нник,  щодня́,  щодоби́,  щоду́ху,  щонайкра́щий,  щопра́вда, щора́зу, щоси́ли; якнайшви́дше, якомо́га та ін.;

• частки би (б), то, що в складі сполучників немóвби, нíби, щоб, якби́; немо́вбито, ні́бито; або́що, якщо́ (див. ще § 43) і частку же (ж) у складі стверджувальних часток авжéж, ая́кже, атóж;
• –ся (-сь) (з походження — відзайменникова частка) у зворотних дієсловах: вмúвся (вмивсь), одягну́вся (одягну́всь), наївся (наї́всь);
• –сь (з походження — відзайменникова частка) у складі займенників і прислівників: котри́йсь,  котра́сь,  котре́сь,  хтось,  щось,  яки́йсь,  яка́сь, якéсь; десь, звíдкись, колúсь, куди́сь, я́кось;
• частку не, коли вона вжита на початку слова будь-якої частини мови як префікс, тобто якщо слово без цієї частки не вживане: неві́льник, него́да, неду́га, не́жить,  немовля́,  нена́висть,  не́ук;  незліче́нний,   невпи́нний, невсипу́щий, нега́йний, нена́висний, ненаста́нний, непохи́тний, нестя́мний; нево́лити, незчу́тися, нена́видіти, нестя́митися, нéхтувати, нездужати (хворіти), непоко́їтися  (хвилюватися),  несла́вити  (ганьбити);  невдо́взі, неви́нно,  невпи́нно,  незаба́ром,  непору́шно,  непохúтно,  несамови́то.  Лише деякі з названих дієслів залежно від їхнього значення із часткою не пишемо окремо: не зду́жати (не змогти), не сла́вити (не прославляти);
• частку не в складі префікса недо-, що вказує на неповний вияв дії, стану  або  якості:  недобача́ти,  недоїда́ти,  недолю́блювати,  недочува́ти; недови́конаний, недоде́ржаний, недозрі́лий,           недока́заний, недооці́нений, недопи́саний,   недоро́слий,   недочу́тий; недо́биток,   недо́їдок, недокрів́’я, недо́літок, недорі́д, недося́жність, недоторка́нність, недо́ук.

• частку не    з    іменниками,    прикметниками,                 займенниками    та прислівниками, якщо вони разом означають єдине поняття: невмі́ння, нево́ля, неврожа́й, недо́ля, непра́вда, несподів́анка; небалаку́чий, невда́лий, невесе́лий, невче́ний, недо́брий, незбагне́нний, немали́й,  неписьме́нний,  несміли́вий; неаби́хто, неаби́який; невдога́д, невже́, невпа́м’ятку, невтямки́, нега́дано, недале́ко, недарма́, неду́рно, не́хотя, а також із прийменниками (незважа́ючи на.., невважа́ючи на…) та сполучниками (немо́в, ненáче, ненáчебто);

• частку не з дієприкметником, якщо він є означенням до іменника і не має своїх пояснювальних слів: незакі́нчена пра́ця, нез’ясо́вані пита́ння, непрочúтаний текст, неспросто́вані факти, незабýті імена;

• частку ні із займенниками та прислівниками: ніхто́ (ніко́го), нічи́й (нічиїм́),   ніщо́   (нічо́го),   нія́кий   (нія́кому);   ніде   і   ніде́,   ніза́що,   нізві́дки, нізвідкіля́, ні́коли і ніко́ли, нíкуди і нікýди, ніна́що, ніскі́льки, нітро́хи, нія́к і нія́к.

3. З дефісом пишемо:

• словотворчі частки –бо, –но, –от, –то, –таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди́-бо; дава́й-но; ті́льки-но; так-о́т, як-о́т; отаки́й-то, сті́льки-то, ти́м-то, я́кось-то; важки́й-таки́, усе́-таки́, діста́в- таки́, так-таки́.

• словотворчі частки будь-, –будь, –небудь, казна-, хтозна–, бозна– із займенниками і прислівниками: будь-хтó, будь-яки́й, будь-де, будь-коли́; коли́-будь; що-будь; хто-нéбудь, чий-нéбудь, кудú-нéбудь; кáзна-комý, кáзна- де, хтóзна-якúй, хтóзна-колú, бóзна-чий, бóзна-як;
• частку не з власними назвами: не-Єврóпа, але із загальними назвами — разом: нелюдúна, неістóта, неосо́ба.

Український правопис

Перейти до змісту