Репетиторство: панацея чи гонитва за грошима

Міносвіти хоче врегулювати ситуацію з репетиторством і заборонити вчителям давати приватні уроки своїм же учням, повідомляє видання Сьогодні.

До репетиторства в Україні ставляться по-різному: хтось вважає, що це гарантовано забезпечить дитині високі бали в ЗНО і допоможе вступити до престижних ВНЗ, інші ж називають приватні уроки звичайним викачуванням грошей.

Так чи інакше, в Міністерстві освіти і науки теж стурбовані питанням приватних занять і тим, що вони стають причиною конфліктів інтересів.

Репетиторство хочуть заборонити?

Зовсім нещодавно міністр освіти і науки Лілія Гриневич назвала практику приватних занять неправильною, оскільки вона створює прецедент для конфлікту інтересів.

“Іноді вчитель не працює як належить на уроці, щоб діти приходили до нього на індивідуальні платні заняття. Це ганебне явище. Ми підготували листи Міністерства освіти і розіслали їх по школах. Це непедагогічно і це порушення. Тобто вчитель, який безпосередньо вчить дитину в школі, не може бути репетитором – це конфлікт інтересів. Але школа має право надавати легальні платні освітні послуги. Серед них – індивідуальне навчання з дітьми. Це враховується як урок. З батьками укладається договір про надання платних освітніх послуг”, – сказала Гриневич.

Йдеться саме про тих вчителів, які, викладаючи певний предмет в школі, після уроків додатково навчають своїх же учнів.

Ця тема вже порушувалася кілька років тому Міністерством освіти. Тоді чиновники заявили, що боротимуться з репетиторством, чим викликали чималий резонанс. Але обговорювалося саме вимушене репетиторство, коли вчителі на уроках дають недостатньо знань, щоб їх же учні приходили до них на додаткові заняття. Саме з такими приватними уроками і хоче боротися міністерство.

До слова, 2017 року Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) проводила дослідження “Огляди ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна 2017”, в якому репетиторство віднесли до одного із слабких місць української освіти. Головними проблемами називають те, що батьки не довіряють системі української освіти і не вважають, що з базовими шкільними знаннями можна добре здати тести.

У будь-якому випадку, репетиторство потрібно регулювати на державному рівні, зокрема, щоб допускати таких конфліктів інтересів, не кажучи вже про те, що, м’яко кажучи, далеко не всі шкільні вчителі платять податки з тих доходів, які отримують від приватних уроків.

Головні проблеми репетиторства

Часто вчителі беруть собі додаткові підробітки, допомагаючи готувати дітей до вступу або ж просто підтягуючи їх знання. Але досить поширені і інші ситуації, коли для того, щоб отримати хорошу оцінку з того чи іншого предмету, потрібно ходити на репетиторство до свого викладача.

Така ситуація сталася і у Наталії з Житомира. Кілька років тому дівчина закінчувала школу, йшла на золоту медаль і збиралася вступати до медичного, через що їй довелося ходити до своєї викладачки з хімії на додаткові заняття.

“Я йшла на золоту медаль, і всі медалісти повинні були ходити на репетиторство до нашої хімічки. Інакше ти медаль б просто не отримав. Мені хімія хоч була потрібна при вступі, а інші однокласники, які змушені були ходити на ці додаткові уроки і зовсім йшли на юристів і філологів. Хімічка у нас була дуже “сильної”, тільки на самих уроках майже нічого не розповідала, а от попит на неї був високий. Тож доводилося йти на репетиторство”, – згадує Наталя.

І таких випадків дуже багато по всій країні. Володимир Сокол, учитель з Харківського навчально-виховного комплексу №106, розповідає в коментарі сайту “Сьогодні”, що іноді вчителі бувають занадто суворі в виставленні оцінок і рекомендують допрацьовувати матеріал приватним способом, що становить близько 10% від всього запиту репетиторства.

“Я знаю випадки, коли вчитель приходить на півроку/рік до школи попрацювати, набирає репетиторства і йде зі школи. Більша частина, 80%, ходять на репетиторство не до своїх вчителів (іноді є пряма домовленість: ти мені даєш своїх учнів, я тобі своїх – і немає конфлікту інтересів нібито). Ще 10% (умовний розподіл, звісно ж) ходять на репетиторство, тому що батьки хочуть, щоб тільки дитина не тинялася і була під наглядом. Я знайомий з ситуаціями, коли батько швидше наймає дитині ментора, а не репетитора”, – розповідає Володимир Сокол.

Дійсно, дуже багато хто скептично ставиться до репетиторства і називає його всього лише відмиванням грошей. Оксана Суховій, доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики КНУ ім. Тараса Шевченка, вважає, що такі платні заняття взагалі варто заборонити, тому що діти дуже залежать від вчителів-предметників, а гроші, які вони платять за репетиторство, дають їм шанс на вищу оцінку.

“Часто вчитель займається з групами по 5, 10, а то і 15 учнів. Навіть при наявності одного учня вчитель дозволяє собі відволікатися, займатися особистими справами, але куди дитина подінеться? Інша справа, якщо дитина від вчителя не залежить, тобто це вчитель з іншої школи. Знаю школи, де директор забороняє вчителям займатися за гроші зі своїми учнями. Такі школи мають високі рейтинги, їхня репутація має велику вагу”, – пояснює Оксана Суховій.

Єгор Стадний, директор аналітичного цента CEDOS додає, що, якщо вчитель проводить додаткові заняття, які не стосуються навчальної програми, наприклад, репетиторство з робототехніки або з комп’ютерного програмування, з китайської мови, якого немає в шкільній програмі і т.д., то конфлікту інтересів немає.

“Якщо ви надаєте послуги репетитора для учнів, які навчаються в тому класі, де ви вчитель – це прямий конфлікт інтересів. Тому що ви відповідаєте за результат в школі. І якщо цей результат незадовільний, на цьому тлі ви починаєте надавати додаткові платні послуги. Якщо це репетиторство для учнів з іншої школи, або з іншого предмета, то жодного конфлікту інтересів немає. У вільний від роботи час люди можуть надавати такі послуги, правда, добре ще, якщо вони свідомі громадяни і декларують свої доходи, реєструються як ФОП і платять 5% податку, але це вже інше питання”, – каже Стадний.

Як врегулювати цю сферу

Мабуть, головна проблема українського репетиторства в тому, що батьки бачать в ньому порятунок від усіх бід і стовідсоткову гарантію успішного майбутнього дитини. Але регулювати це питання на законодавчому рівні все ж потрібно. Так, у звіті ОЕСР сказано, що в інших країнах з недобросовісністю в репетиторстві борються двома способами: регулюючи надання відповідних послуг і зменшуючи попит. В ОЕСР радять поширювати переконання в тому, що підготуватися до ЗНО можна і на базі звичайних шкільних уроків, за допомогою доступних онлайн-версій тестів, книг, пробних ЗНО і т.д. Також наголошується, що підвищення зарплати педагогів може зменшити стимули для зловживань.

“У батьків таке поширене уявлення, що репетитори – це панацея. І ми бачимо, що репетиторство переоцінене батьками, як щось таке, що дасть запаморочливий успіх. Позитивніший і сильніший вплив на успішність дітей, ніж репетитори, надаватиме, наприклад, звичка батьків читати книги, активна позиція цих батьків в школі і т.д. Але люди звикли шукати пряміші і зрозуміліші варіанти. І вони думають, що та ж звичка читати книги в сім’ї – це щось абстрактне і незрозуміло на що вплине. Якби ми запропонували батькам наступне – у вас є можливість за рік, або прищепити звичку читати книги в сім’ї, або найняти репетитора, то більшість найме репетиторів”, – каже Єгор Стадний.

Зазначимо, що ніхто не планує боротися з репетиторством як явищем, йдеться про конфлікт інтересів і зловживань своїм службовим становищем. Щоправда, в українському законодавстві це не прописано і залишається тільки на межі морально-етичних проблем.

“Міністр говорила більше про “підпорядковане” репетиторство, яке девальвує сенс викладання і ставить під сумнів профпридатність. Істотно, що міністр торкнулася економічної і, що важливо, фіскальної складової питання. Однак, запропонувавши з тіньового репетиторства переходити “на світло”, міністр рекомендує оформляти документарно освітні послуги (репетиторство), але не знімає питання “підлеглого” репетиторства”, – зазначає Володимир Сокол.

Учитель додає, що не варто робити різких рухів і вводити жорсткі покарання за репетиторство, навіть “підлегле”, тому що підвищиться конфліктність, знизиться рівень освіти, і в кінцевому рахунку постраждають діти. На його думку, потрібно потихеньку виводити неетичних вчителів з гри, посилювати фінансову незалежність вчителя, запроваджувати простіші правила переходу на офіційну додаткову підготовку учня.

Павло Сацький, кандидат історичних наук, доцент Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, каже, що питання протидії такому репетиторству розв’язати непросто, тому що на законодавчому рівні у нас дозволена будь-яка діяльність, яка не заборонена, а ось індивідуальна викладацька діяльність у нас якраз не заборонена законом.

“Школа може пред’явити претензії вчителю, якщо він займається репетиторством на робочому місці, в приміщенні школи, використовуючи основні фонди і комунальні послуги, не сплачуючи за них. Тому можливо накласти обмеження на викладацьку діяльність вчителя в приміщенні школи, якщо вона не носить публічного характеру, не є кружком, додатковим заняттям, відвідувати яке мають право всі учні класу, школи і т.д. При цьому, в разі платної основи такого заходу повинна бути передбачена нормативна основа його оформлення (публічний договір і його умови, двосторонні угоди між учителем і батьками, процедура внесення оплати і т.д.). На цьому рівні не варто все віддавати школам, тому що є ризик неформального примусу до відвідування учнями таких занять. Швидше, контроль за такою діяльністю повинні здійснювати професійні об’єднання вчителів спільно з батьківськими комітетами, причому розпорядчі функції повинні мати зацікавлені особи”, – зазначає Сацький.

Доцент додає, що вчитель може давати приватні уроки поза школою, наприклад, у себе вдома, і на законних підставах цьому ніяк не можна перешкодити, тобто, школа може взяти з учителя письмове зобов’язання не займатися репетиторством з учнями, у яких він викладає, однак таке зобов’язання буде юридично марним і легко скасується в судовому порядку.

“Найкраще проблему репетиторства врегулювати шляхом створення умов в школах для заняття репетиторством з належним нормативним забезпеченням. Скажімо, в формі додаткових занять на платній основі, попередньо обумовлених як підготовка до ЗНО або поглибленіше вивчення предмета, ніж це передбачено шкільною програмою. Водночас, нормувати порядок прийняття умов договору з педагогом, оплату, відповідальність сторін”, – підсумував Павло Сацький.